Мені 43 роки, я маю сестру, яка живе в сусідньому місті. Вона та її діти часто приїжджали до нас влітку, оскільки ми живемо поряд з морем. Я завжди тепло їх приймала. Але коли мені знадобилася її допомога, вона відмовила мені через стосунки з чоловіком. Справа була під час зимової сесії моєї доньки в університеті – у місті, де живе моя сестра. Дочка переплутала дати і запізнилася на потяг, не зумівши скласти іспит достроково.
Її телефон розрядився, грошей на інший квиток не було, а заселятись до гуртожитку чи шукати житло на ніч було вже пізно. Я зателефонувала сестрі близько 11 вечора, сподіваючись, що вона зможе запропонувати ночівлю для моєї дочки, але вона відмовилася, тому що до неї приїхав її хлопець, і вона не хотіла порушувати свої плани, оскільки весілля вже наближалося. У результаті сестра запропонувала мені вирішити проблему самостійно.
Розчарована і стурбована, я проїхала на машині три години, щоб забрати дочку з вокзалу, де вона чекала на мене серед незнайомих людей. Ми перекусили у закусочній та повернулися додому. Моя сестра так і не поцікавилася, чи все гаразд. Коли настало літо і вона знову захотіла приїхати, я в грубій формі відмовила їй, запропонувавши “розв’язати проблему самостійно”. Вже було ясно, які у неї пріоритети: вона віддала перевагу своєму особистому життю допомозі сім’ї. Як би там не було, цей досвід дав мені цінний урок – як треба правильно розставляти пріоритети.