Ми з мамою були частиною колись дружної сім’ї, яка складалася з трьох дочок. На жаль, обставини призвели до того, що її помістили в будинок для людей похилого віку, що й викликало розлад між мною та моїми сестрами, які звинувачують виключно мене в розпаді сім’ї. Минуло вже більше року, а конфлікт продовжує турбувати нас, хоч прямі зіткнення вже припинилися. Сільські плітки з часом вщухли, але іноді мамині подруги все ще розпитують про неї, і мені доводиться відводити загальну увагу від цієї теми.
Я завжди жила найближче до будинку і дбала про нашу матір, поки мої сестри здобували освіту і жили в різних містах. Багато років тому я вийшла заміж за Микиту – покрівельника, і разом ми керували нашою сім’єю і зростаючими потребами моєї матері через її сильний і вимогливий характер. Незважаючи на вмовляння чоловіка переїхати подалі, залишити маму було для мене немислимо, оскільки вона не хотіла приймати допомогу від чужих людей, а мої сестри трималися відсторонено. Ситуація посилилася, коли я перенесла серйозне захворювання, внаслідок чого відмовив правий бік мого тіла.
Незважаючи на це, мої сестри залишалися байдужими, даючи лише скупі поради, тоді як здоров’я нашої матері значно погіршувалося. Не маючи іншого виходу, я була змушена помістити її до будинку для людей похилого віку. Таке рішення викликало різку критику з боку сестер, які часто відвідували мене не для того, щоб побачити матір, а щоб засудити мене, викликавши переполох в суспільстві. Зараз я все частіше роздумую про своє рішення: чи можливим був інший шлях? Чи був у мене якийсь інший вихід за таких обставин?