Коли в день нашого весілля батьки чоловіка вручили нам ключі від відремонтованої та повністю мебльованої квартири, це здалося мені щедрим жестом. Вони посміхалися, обіймаючи нас, і казали: «Тепер у вас є все, щоб почати нове життя!» Перші кілька місяців ми жили як у раю. Але поступово я помітила, що дещо в нашому новому будинку мені не подобається. Стиль був надто консервативний – не те, що я уявляла, мріючи про свій будинок.
Якось увечері я порушила це питання за вечерею. «Максе, може, поміняємо оббивку дивану? І цей обідній стіл здається надто громіздким», – запропонувала я. Макс переживав, що батьки можуть образитися. «Давай не будемо нічого міняти. Мама з татом вклали стільки сил у цей ремонт», — відповів він. Але мені хотілося зробити наш будинок затишніше, тому я вирішила сама поїхати і вибрати нові меблі. Коли батьки Макса дізналися, що я замовила новий диван, ситуація різко загострилася. «Ми дали вам цю квартиру у тому вигляді, в якому вважали за потрібне!» – обурилася мама Макса в телефонній розмові.
«Якщо вам щось не подобається, може, вам не варто було приймати цей подарунок?» Сварка досягла апогею, коли вони приїхали та побачили, що я вже частково змінила інтер’єр. «Ми не можемо допустити, щоб ви так ставилися до нашого подарунка. Ми забираємо квартиру назад», – сказав батько Макса, його голос тремтів від гніву. Ми були приголомшені. Страх втратити будинок виявився сильнішим за бажання переобладнати його, і ми спробували їх заспокоїти, але було вже пізно. Тепер ми шукаємо нову квартиру, і я часто думаю: чи варто заради кількох змін втрачати такий дорогий подарунок і псувати стосунки з рідними Макса?