Відколи мій чоловік Ігор вийшов на пенсію, він все частіше говорив про переїзд у сільську місцевість. Його мрія – це будинок серед зелених пагорбів, де можна було б вирощувати свої овочі та дихати чистим повітрям. Але я, працююча в місті редактором, не могла уявити своє життя далеко від шуму вулиць та вечірніх вогнів. Якось увечері, сидячи за чашкою чаю, ми знову повернулися до цієї теми. — Тільки уяви, Олю, як чудово могло б бути. Вранці встаєш, а довкола тиша, тільки птахи співають, — замріяно почав Ігор. — Ігорю, я розумію, що тобі це здається райським куточком, але я люблю місто.
Тут мої друзі, моя робота, театри та виставки, — я намагалася донести до нього свої почуття. — Але ж ми могли б їздити в місто, коли захочеться. Тут так галасливо, так багато стресу, — вів далі він. – Ігорю, ти ж знаєш, що я не уявляю свого життя без цього “шуму”. Може, знайдемо компроміс? – Запропонувала я. Суперечки тривали безліч вечорів, поки ми нарешті не знайшли рішення. Ми вирішили спершу зняти будинок у сільській місцевості на одне літо. Це дало б Ігорю можливість насолодитися природою, а мені переконатися: чи зможу я жити далеко від міської суєти Літо пройшло напрочуд добре.
Я виявила несподівану пристрасть до садівництва, а вечори на веранді під зірками стали нашим улюбленим заняттям. Однак, повернення до міста нагадало мені про мою любов до його ритму. — Ігорю, це літо було чудовим, але я все ж таки хочу жити в місті. Може, варто мати і будинок у селі, і квартиру у місті? – Запропонувала я після повернення. Ігор усміхнувся і міцно обійняв мене. – Знаєш, це ідеально. Ти маєш рацію, нам не обов’язково вибирати щось одне. Так ми зробили. Тепер у нас є затишний притулок на природі та квартира у серці міста, де кожен з нас може почуватися щасливим. Навчитися знаходити компроміси — ось, що справді важливо у шлюбі.