Тамара нещодавно успадкувала від батьків будинок, де вона провела своє дитинство, і її чоловік Микола запропонував їм переїхати туди. Будинок знаходився недалеко від міста, зручно для Тамари, яка працювала віддалено, та й їхньому синові Саші здавалося, що зараз найкращий час пожити самостійно. У Миколи нічого не залишилося від родини, на відміну від Тамари, яка була єдиною дитиною, але виросла у будинку, завжди повному родичів. Постійна присутність гостей, які відчували себе як удома, риючись у холодильнику та віддаючи розпорядження, згодом стала для неї тягарем. Тамара згадувала, як кількість гостей скоротилася, коли її батько ослаб і вони перестали тримати поросят.
Погріб, колись повний варення та джемів для гостей, тепер був майже порожній. Незважаючи на те, що Тамара висловлювала свої почуття несправедливості, її ніхто не слухав. Тепер, отримавши будинок у спадок, вони подумували про його продаж, але вирішили взяти відпустку, щоб усе обміркувати, хоча синові треба було готуватися до іспитів. Їхній мир був недовгим, тому що незабаром їх відвідав двоюрідний брат Тамари – Михайло, який схвильовано запропонував переїхати до них назовсім і згадував про добрі часи, які вони провели в цьому будинку.
Він охоче прийняв запропоновані Тамарою суп та пироги і навіть чекав вина з льоху, але яке, як уїдливо повідомила йому Тамара, зникло після поминок. Того вечора прибули ще й інші родичі, які очікували, що їх розважатимуть, як у минулому. Тамара відчувала себе пригніченою: постійно спливали її дитячі спогади про те, як її обтяжували ці зборища. На щастя, Микола запевнив її, що вони не обслуговуватимуть непроханих гостей. Родичі, не знайшовши, чим поласувати, зрештою поїхали, розчаровані та незадоволені. Микола та Тамара вирішили все-таки залишитися в будинку, подумуючи про те, щоб завести ферму. Родичі перестали відвідувати їх, знаючи, що їх більше не розважатимуть безкоштовно. Хоча всі вони заздрили успішному господарюванню подружжя, самі вони нічого не робили, адже давно вже звикли жити за рахунок інших.