Кілька днів тому я помітила, що килимок біля моїх дверей надзвичайно брудний. Спочатку я подумала, що це все я сама накоїла, недбало витираючи взуття. Але ж чистила я його щовечора – а вранці знаходила знову забрудненим. Того дня, як завжди, вмившись, я поспішила на роботу, спеціально перестрибнувши через килимок, але ввечері виявила на ньому свіжий бруд. “Це точно не я,” – подумала я, починаючи підозрювати якусь хитрість.
Я вирішила дізнатися, хто стоїть за цим. Дні йшли, але зловити “брудного злочинця” не вдавалося. Все вирішилося, коли одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно. Тихо підійшовши до своїх дверей, я побачила, як моя сусідка, бабуся Валя, акуратно витирала свої брудні туфлі об мій килимок. “Бабуся Валя!” – Не стрималася я, – “Що ви робите?” Вона підстрибнула від несподіванки. “Ой, люба, вибач, я думала, це загальний килимок,” – відповіла вона з невинним виглядом.
“Але він лежить прямо перед моїми дверима,” – не могла я повірити в її слова. “Так це твій? Ну гаразд, я більше так не буду,” – бабуся Валя пообіцяла – але її очі випромінювали якусь дитячу пустоту. З того дня я помітила, що мій килимок залишається чистим. Мабуть, стара вирішила поважати мою власність, чи просто знайшла інший “загальний килимок” для своїх потреб. Так я вирішила маленьку загадку свого порога, навчившись з усмішкою зустрічати непередбачуваність повсякденного життя.