Коли свекруха попросила мене запакувати подарунки до дня народження її онуки, я була щаслива. Вона навіть підкреслила, щоб я робила це за своїм смаком. З величезним ентузіазмом, я обрала рожевий пакувальний папір з паєтками та милими дитячими малюнками, впевнена, що це буде чудово. “Зроби так, щоб це було щось особливе, на свій смак,” – нагадала мені свекруха перед відходом. Коли вона повернулася і побачила мою роботу, її реакція була приголомшливою.
Вона закричала і схопилася за голову, наче я зробила непоправну помилку. “Як ти могла так негарно все упакувати? Це ж жахливо!” – Вигукнула вона, дивлячись на мою роботу з жахом в очах. Я відчула, як моє обличчя палає від сорому та злості. Вона безцеремонно порвала мою упаковку і, взявши подарунки, попрямувала до квіткового магазину, щоб там переупакували все по-новому. Я стояла, не в силах підібрати слова, щоб висловити своє розчарування та невдоволення.
З того часу відносини між нами охололи. Щоразу, коли вона просила мене про допомогу, я знаходила привід відмовити. “Вибачте, я зараз дуже зайнята,” або “У мене не вийде, я не встигаю” – стали моїми стандартними відповідями. В глибині душі я розуміла, що це була моя маленька помста за її критику і несправедливість. Цей інцидент навчив мене цінувати свої вміння та смак, а також зрозуміти, що іноді краще відстоювати свої межі, навіть якщо це означає конфлікт з членами сім’ї.