Моя історія почалася з того дня, як я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він був чарівний, уважний, але незабаром я виявила одну особливість, яка стала каменем спотикання між нами. Моєму 38-річному чоловікові його батьки постійно давали гроші, і він не бачив у цьому нічого соромного. “Мамо, мені трохи не вистачає до зарплати”, – так часто починалися його телефонні розмови, і щоразу його батьки без вагань переказували йому потрібну суму.
Я намагалася обговорити з ним це питанн : “Чи не думаєш ти, що час стати самостійнішим?” Але він лише посміхався у відповідь і казав: “Вони просто хочуть допомогти, у чому проблема?” Для мене було очевидним, що такий стан речей тільки заохочує його безвідповідальність. Я не знала, як порушити це питання перед його батьками, адже вони бачили у своїх діях лише прояв любові та турботи. Але одного разу я все-таки вирішила поговорити з ними прямо.
“Ви ж хочете для нього всього найкращого, правда?” – Почала я розмову. “Чи не думаєте ви, що постійна фінансова підтримка заважає йому відчувати відповідальність за своє життя?” Їхня відповідь мене здивувала. Вони визнали, що ніколи не замислювалися над цим моментом під таким кутом. “Ми просто хотіли, щоб йому було легше”, – пояснили вони. З цієї розмови розпочався наш спільний шлях до змін. Чоловік поступово став відповідальнішим, а його батьки – більш усвідомленими у своїй щедрості. Це не було легко, але важливо для всіх нас, щоб він навчився стояти на власних ногах.