Десять років тому мій чоловік і я втілили нашу мрію в реальність, відкривши власну справу. Ми працювали за принципом “Сам собі начальник,” і це було хвилююче. Однак згодом наша робота поглинула нас цілком, і ми опинилися у пастці невпинного робочого процесу. За десять років ми змогли вибратися у відпустку лише двічі, і навіть ті канікули були неповноцінними.
“Нам потрібно більше працювати, щоб утриматися на плаву,” – часто казав мій чоловік, коли я намагалася заговорити про перерву чи відпочинок. Його влаштовувало таке життя, але мені це ставало нестерпним. “Я не можу так більше продовжувати,” – сказала я йому одного разу, шукаючи розуміння. “Мені потрібно більше, ніж просто робота. Мені потрібне життя.” Але він був непохитний: “Це наш бізнес, наше життя. Ми маємо робити все, щоб він процвітав.”
Зрозумівши, що мої потреби та бажання залишаються непоміченими, я прийняла важке рішення. Місяць тому я зібрала речі та переїхала до батьків до іншого міста. Мені зараз 49, і я усвідомлюю, що моє життя ще не закінчено. “Чому ти пішла?” – Запитав чоловік по телефону, коли усвідомив, що я налаштована серйозно. “Мені потрібний простір для себе, щоб дихати, і нарешті зрозуміти, чого я хочу від життя,” – відповіла я. Переїзд дав мені час та простір для роздумів. Я почала шукати те, що дійсно змушує мене відчувати себе живою та щасливою. Зараз, знаходячись на новому життєвому шляху, я впевнена, що мої найкращі роки ще попереду.