Якось, перебуваючи в супермаркеті, я помітила літнього чоловіка, що стоїть у кутку біля полиці з хлібом. Він здавався настільки спустошеним, що не міг утриматися від сліз, тихо схлипуючи і міцно стискаючи в руках буханець хліба. Підійшовши до нього, я запитала: “Все в порядку, дідусю? Може, я чимось можу допомогти?” Він глянув на мене крізь сльози і зітхнув. “Ох, дочко, все гаразд, просто старість не радість.” Але я відчула, що щось не таке. Після деякого наполегливого розпитування він нарешті зізнався: “Я витратив всю свою пенсію на ліки та медичні обстеження.
До наступної пенсії ще тиждень, а мені нема чого покласти на стіл.” Моє серце стиснулося від болю при його словах. У гаманці у мене було 5 тисяч гривень – вся готівка, яка в мене була. Як би там не було, без роздумів, я простягла йому гроші: “Будь ласка, візьміть. Я знаю, що це не вирішить всіх проблем, але принаймні ви зможете купити їжу.” Дідусь дивився на мене з недовірою та відмовлявся приймати гроші.
“Я не можу прийняти це, дівчинко, це занадто багато”, – заперечив він. “Послухайте,” – сказала я, відчуваючи, як голос мій тремтить від емоцій, – “у мене ніколи не було дідуся, і зараз, віддаючи вам ці гроші, я ніби трохи залікую свою душу. Дозвольте мені допомогти.” В його очах я побачила подяку та смуток. “Ти – як янгол, дитино моя,” – прошепотів він, приймаючи гроші. Цей момент назавжди залишиться у моєму серці. Він нагадує мені про важливість доброти та співчуття у цьому світі, де іноді незначні для однієї людини речі можуть означати цілий світ для іншої.