Минуло вже кілька років з того часу, як моє життя перевернулося з ніг на голову. Мій чоловік знайшов собі коханку, коли нашій дочці було лише три роки. Він не приховував своїх стосунків, і незабаром подав на розлучення, залишивши мене з розбитим серцем і безліччю запитань без відповідей. Він виплачував аліменти і іноді забирав нашу дочку на вихідні, щоб провести з нею час у компанії своєї нової дружини. Але біль і зрада, які він мені завдав, не давали мені спокою.
Я відчувала, як гіркота і образа заповнюють моє серце, і з кожним днем ставало все складніше стримувати бажання помститися. “Я повинна зруйнувати його нові відносини, будь-що-будь,” – думала я, не знаходячи собі місця від роздумів про помсту. Одного разу я навіть подумала залучити до свого плану нашу дочку, але, коли я подивилася на її безневинне обличчя, сповнене довіри та любові, я усвідомила, наскільки помилковими були мої думки. “Як я можу використовувати її у своїх корисливих цілях?” – Це питання стояло переді мною як стіна. “Мамо, чому ти завжди сумуєш, коли я повертаюся від тата?”
– Запитала мене дочка одного вечора. Її питання змусило мене замислитися. Я зрозуміла, що моя образа і бажання помсти можуть лише нашкодити найдорожчим мені людям – моїй дочці та мені. Я не хотіла, щоб вона виросла в атмосфері ненависті та помсти. Того вечора я вирішила відпустити минуле і зосередитись на майбутньому. Я зрозуміла, що справжня сила – у пробаченні, а не в помсті. Це було не легко, але я вибрала шлях зцілення та любові, щоб моя дочка виросла щасливою людиною, незважаючи на всі випробування.