За десять днів до наміченого терміну пологів я взяв відпустку, щоб весь час бути поряд із дружиною. Ми обидва приїжджі в цьому місті, тому самі дбаємо про себе. І хоча вагітність протікала нормально, все ж таки турбувався про неї. Я мив посуд на кухні, коли Ніна раптом закричала: – Владе!.. Почалося!.. Дзвони в швидку!.. Я відразу набрав швидку і поки вони їхали, зробив кілька фотографій дружини на телефон. У мене вже була ціла папка її вагітних фото. Для історії. Під’їхала швидка, я схопив “тривожну” сумку і поїхав із дружиною до пологового будинку. Народився син. Здоровий, міцний малюк.
А ось Ніні раптом стало погано. Що? Чому? Адже лікарі стверджували, що все йде нормально. – До її крові потрапили плідні води. Ми боремося за її життя. Але гарантувати нічого не можу. Будьте готові до будь-якого результату, – сказав лікар. Я не міг повірити почутому. Сльози застилали мої очі. Господи, за що? Щоб якось відволіктися, я сів біля пологового відділення і почав розглядати фотографії Ніни в телефоні. І раптом помітив на останній, зробленій до приїзду швидкої свічення навколо її голови. Ніби німб. Потім лікарі та медсестри забігали коридорами. Я всіма клітинами відчув, що відбулося щось страшне. І раптом все стихло. Лікар, що вийшов із пологового відділення, звернувся до мене:
– Ось ваш син. З ним все добре. Але вашу дружину врятувати ми не змогли. Ви можете попрощатися із нею. Я, ніби уві сні, увійшов до операційної, підійшов до дружини, стояв, плакав, потім поклав сина їй на груди, щоб малюк теж попрощався з мамою. І раптом хлопчик закричав. Я схопив його на руки і помітив, що Ніна дихає. – Вона дихає! – кричав я як божевільний. – Ви чуєте?! Вона дихає! Малюка забрала одна з медсестер, мене вигнали з пологової, і лікарі знову взялися за Ніну. Я сидів у коридорі, дивився на фотографію дружини у німбі та молився. – Вона житиме! Прийдеться недовго полежати у нас! Але ж житиме! – сяючи щасливою посмішкою повідомив мені лікар, що вийшов.