Після 20 років шлюбу, зіткнувшись з безпліддям, ми з Олексієм задумалися про усиновлення. Наше життя змінилося під час прогулянки парком, коли ми зіткнулися з молодою мамою Ніною, помітно відчуженою і пригніченою плачем свого малюка Владика. Її байдужість до біди сина та готовність віддати його незнайомим людям вразили нас до глибини душі. Незважаючи на початкову недовіру, її серйозне ставлення до ідеї віддати Владика змусило нас замислитись про можливість стати його батьками.
Ніна розповіла про те, як її покинув батько Владика, та про відсутність материнського інстинкту, на що вплинуло її власне виховання у дитячому будинку . Вона була впевнена, що не зможе забезпечити Владика, і готова була залишити його одразу після народження, тільки в останній момент подруга вмовила її залишити дитину. Однак її почуття залишились незмінними. Здивована ситуацією, я взяла Владика на руки і порадилася з Олексієм.
Незважаючи на нестандартність ситуації, ми вирішили взяти Владика до себе, розпочавши процес його офіційного усиновлення. Ніна надала всі необхідні документи, підтвердивши своє рішення відмовитись від сина. Цей день започаткував наш батьківський шлях, виконавши наше давнє бажання мати дитину. Ми взяли на себе зобов’язання дати Владику люблячий і дбайливий будинок, на який він заслуговував, і перетворити наше життя на радісний і повноцінний сімейний досвід.