Мені 42 роки. Я вже більше 8 років вдова і виховую двох дочок як одинока мати. Я працюю вчителем та підробляю репетиторством. Незважаючи на насичене життя, я відчуваю тяжкість самотності з того часу, як мій чоловік пішов з життя після 15 років щасливого шлюбу. Його смерть розділила моє життя на “до” і “після” – і я пообіцяла його матері та собі, що ніколи не вийду заміж знову, присвятивши своє життя нашим дітям. З роками, поєднуючи роботу та виховання дітей, я закопала свою самотність під рутиною повсякденного життя. Однак у міру того, як мої дочки дорослішали і ставали самостійнішими, я все гостріше відчувала порожнечу, залишену чоловіком.
Подруги попереджали, що діти скоро поїдуть, щоб розпочати своє власне життя – і я залишусь сама. Напередодні свят, готуючись до тихого вечора після того, як дочки пішли гуляти з друзями, я вперше зазнала найсильнішого почуття самотності в нашому порожньому будинку. Саме в цей момент я усвідомила, що мої діти ростуть і незабаром покинуть гніздо. Наступного дня, запізнюючись на роботу, я взяла таксі. Водій, Максим, зав’язав розмову, яка протікала легко та невимушено. Ми поговорили про свої життя, і я дізналася, що він розлучений, у нього є син, він працює таксистом і винаймає квартиру. Це коротке спілкування справило на мене незабутнє враження.
Поступово Максим став невід’ємною частиною мого життя . Він часто заходив до нас із солодощами, щось лагодив по хаті, і ми почали проводити більше часу разом. За півроку Максим запропонував нам з’їхатися. Він розсудив, що, коли він винаймає квартиру, то розумніше буде жити зі мною і ділити витрати. Я хотіла щастя, але боялася поспішати. Плюс до всього, я боюся порушити обіцянку, дану своїм дітям та матері покійного чоловіка. Перспектива розпочати новий розділ одночасно і хвилююча, і лякаюча. Як я зможу пояснити всім своє рішення?