Ми з чоловіком одружені вже понад 20 років. У нас двоє дітей, старший зараз навчається в університеті. З того часу, як ми з чоловіком стали жити під одним дахом, наш сімейний бюджет завжди ділився на три частини: дві для нас – і одну для моєї свекрухи. Ми з чоловіком маємо продуктовий магазин, і це наш основний заробіток. За 5 років нам вдалося розплатитися за трикімнатну квартиру. Це можна було б зробити раніше, якби не фінансування потреб Ганни Петрівни. Вона ніколи не працювала, її утримував чоловік до самої смерті, після чого вся відповідальність лягла на плечі синів.
Я ніколи не вважала допомогу їй тягарем і часто сама відвідувала її з частуваннями та підтримкою. Однак під час нещодавньої сімейної вечері свекруха заявила , що залишає свою квартиру Стасу – брату мого чоловіка, мовляв, він більше її потребує. Нам вона залишила лише предмети домашнього вжитку, які ми самі купували. Ми з чоловіком були приголомшені такою кричущою несправедливістю.
Незважаючи на нашу багаторічну підтримку та турботу, вона віддала перевагу своєму другому синові, який тільки й робив, що скаржився на життя, ніколи не допомагаючи матері. Чесно кажучи, ми не були зацікавлені ні в її квартирі, ні в речах – але таке рішення здалося нам глибоко несправедливим. Нещодавно Ганна Павлівна зателефонувала на мій номер і попросила поговорити з моїм чоловіком, бо той ігнорував її дзвінки. Вона хотіла пояснити своє рішення. Однак ми з чоловіком вирішили дистанціюватись від неї. До того ж, розрив стався не з нашої вини. Хіба ми не правильно вчинили?