Я одружений вже понад 30 років: мені 60, моїй дружині 57, і ми маємо сина, який живе далеко. Одруження сина та його від’їзд 5 років тому залишили порожнечу у нашому житті. Це не зблизило нас із дружиною, а скоріше віддалило, бо здавалося, що син – єдине, що нас пов’язує. Я пропонував продати квартиру та переїхати до села, щоб змінити обстановку, але дружині, як міській людині, це було нецікаво. Вона погодилася купити лише дачу, що ми й зробили. Однак заміське життя їй не сподобалося. Її інтереси обмежувалися переглядом серіалів та ток-шоу.
Моя робота в саду була самотньою, тому що дружина завжди прикидалася хворою, коли я просив її про допомогу. Відчуваючи все більшу роз’єднаність, я запропонував їй повернутися на роботу, але вона відмовилася. Наші стосунки погіршилися, і я виявив, що мене все більше тягне на дачу. У результаті вона дозволила мені жити там одному, здавалося, байдуже ставлячись до нашого розлучення. Саме тоді я закохався у веселу, добру та гарну жінку років 50-ти – мою сусідку по селі. Спочатку вона чинила опір моїм залицянням, посилаючись на те, що їй нецікаві одружені чоловіки.
Але наші стосунки різко потеплішали, коли моя дружина не змогла приїхати на дачу – і сусідка лишилась у мене на один вечір. З того часу я рідко приїжджаю додому. Мої стосунки з сусідкою мають прихований характер, але незабаром у селі точно підуть чутки. Я все частіше думаю про розлучення та одруження на сусідці, хоча мене турбує реакція суспільства та вплив цього рішення на дружину, сина та друзів. Тепер я розриваюся між хвилюванням від нового початку та страхом змін та засудження. Що мені робити у цій складній ситуації?