Багато років тому я жила з батьком в одній квартирі, мріючи постійно про те, щоб поїхати. Я глибоко ображалася на нього за його поведінку під час життя і після смерті моєї матері. У моїх батьків завжди були бурхливі стосунки: мама любила його беззавітно, а я вважала, що він ніколи не заслуговував на таке кохання. Він часто залишав нашу сім’ю заради інших відносин, повертаючись тільки тоді, коли все йшло не так, і моя мати, незважаючи ні на що, завжди прощала його. Мені було гидко, як він з нею звертався, і я часто сперечалася з мамою, закликаючи її думати про себе та про наше майбутнє.
Але вона завжди захищала батька, сподіваючись, що він зміниться, чого ніколи не відбувалося. Їхня складна ситуація посилювалася ще й тим, що наша квартира була розділена на рівні частки між нами. Після відходу матері на той світ батько повернувся до нашої квартири, вважаючи, що йому належить половина. Однак він не знав про те, що моя мати за кілька років до смерті переписала свою частку на мене.
Отже дві третини житла були моїми. Коли я запропонував батькові викупити їх, він відмовився, як і тоді, коли я запропонувала продати йому свою. У результаті я пригрозила продати свою частку стороннім людям, що розлютило його. Він звинуватив мене в тому, що я руйную його життя на старість, але я залишилася байдужою до його спалахів. У нього є тиждень, щоб ухвалити рішення, інакше я продам свою частку. Мені тепер байдуже його становище: чим гірше йому, тим краще для мене. Я з нетерпінням чекаю, коли зможу жити далі і назавжди залишити його постать позаду.