Моя 60-річна знайома Антоніна поділилася зі мною одного разу своїми спостереженнями за життям свого сина Петра. Прийшовши до них у гості, вона помітила в раковині немитий посуд, що було незвичайно, оскільки його дружина Настя завжди стежила за чистотою у будинку. Дивно, але Настя відмовилася мити саме цей посуд, заявивши, що він залишений Петром – і це його обов’язок. Петро, успішний менеджер, вносив значний фінансовий внесок у сім’ю, але майже нічого не робив по господарству. Він повертався з роботи пізно, їв вечерю, приготовлену Настею, а потім розслаблявся, часто засинаючи на дивані.
Настя, перебуваючи в декретній відпустці, займалася доглядом за дитиною, готуванням та веденням домашнього господарства. Незважаючи на її втому, Петро не допомагав їй по дому і майже не проводив часу з їхньою дитиною. Настя не раз нагадувала Петру про незавершені справи, такі як ремонт гачків на кухні і біля борка на балконі, але він завжди відкладав ці справи на потім. Зрештою дружина вирішила перестати робити за нього деякі справи, в тому числі мити посуд – як спосіб боротьби з його неучастю в домашніх обов’язках.
Антоніна, спостерігаючи таку динаміку, вважала, що Петро і не повинен робити великого вкладу в домашнє господарство. Вона вважала, що Настя, перебуваючи в декретній відпустці, цілком може впоратися з цими “додатковими” обов’язками. Вона стверджувала, що Петро багато працює і має бути врахований у цьому аспекті. Однак Настя досі стоїть на своєму, наполягаючи на тому, що її роль – піклуватися про їхню дитину, а не служити чоловікові. Ця точка зору привела мене і багатьох моїх друзів до дискусії про баланс обов’язків у шлюбі, особливо коли один із партнерів є основним годувальником. А яка ваша думка з цього приводу?