Моя тітка Наташа влаштувалася на завод одразу після інституту. Спочатку вона була придушена новою обстановкою, але згодом освоїлася, завела друзів і познайомилася з електриком на ім’я Володимир, який був на пару років старший за неї. Через кілька місяців знайомства вони одружилися і невдовзі створили сім’ю, в якій за дев’ять років шлюбу народилося четверо дітей. Їхня родина була предметом заздрості багатьох: вони гармонійно жили у чотирикімнатній квартирі, наданій їм за місцем роботи. Під час приватизації квартиру було оформлено виключно на ім’я Володимира, проти чого на той час ніхто не заперечував.
Через роки, коли їхні діти роз’їхалися, будинок Наташі та Володимира став місцем збору сім’ї у вихідні – тепер уже з онуками. Проте все пішло навперекосяк, коли Володимир зустрів на новій роботі молодшу жінку. Таємно, без відома сім’ї він завів з нею роман. Пізніше він запропонував продати їхню велику квартиру, пообіцявши розподілити виручені гроші між дітьми, а для себе і дружини зменшити житлоплощу. Наталя нерішуче погодилася, думаючи про добробут своїх дітей. Але як тільки квартиру було продано, відкрилися справжні наміри Володимира.
Він пішов від Наташі до коханки, а на отримані гроші купив будинок біля моря, залишивши її ні з чим. З моменту цієї зради минули роки. Володимир обірвав усі контакти із сім’єю, яка, на щастя, підтримувала Наташу. Одна з дочок Наташі, що купила просторий будинок, зрештою надала їй притулок. Наташа, хоч і вдячна, почувала себе тягарем. Ця історія змусила мене задуматися про непередбачуваність довіри і вірність у стосунках, поміркувати про можливість зради у власному житті та засумніватися у намірах найближчих людей…