Анастасія завжди була складною людиною у стосунках. Коли вона вийшла заміж, її контакти зі свекрухою були далекі від ідеальних. Вона часто сварилася з нею, кричала на неї і представляла себе жертвою перед чоловіком, хоча насправді вона була ініціатором більшості конфліктів. “Ти завжди стаєш на її бік! Ти ніколи не розумієш мене!” – часто кричала Анастасія на свого чоловіка. Але чоловік завжди намагався згладити ситуацію, а Анастасія знаходила спосіб знову спалахнути через дрібниці. Роки йшли, і сімейні стосунки не ставали кращими.
Через 23 роки, коли її син одружився, Анастасія опинилася у ролі свекрухи. І, на подив, історія повторилася, тільки цього разу вона була на місці своєї вже покійної свекрухи. Її невістка, Ірина, була м’якою і добродушною дівчиною, але Анастасія знаходила привід для причіпок та критики у кожній її дії. “Мамо, ти маєш дати їй шанс. Вона намагається заради нас,” – казав її син, намагаючись захистити дружину. “Але вона робить все не так, як я зробила б. Вона повинна вчитися,” – відповідала Анастасія, не усвідомлюючи своєї неправоти.
Згодом Анастасія почала помічати паралелі між своєю поведінкою та поведінкою своєї свекрухи у минулому. Це змусило її задуматися про свої дії і про те, як вони вплинули на її життя. “Можливо, я справді була жахливою невісткою… Може, я мушу змінитися,” – задумливо сказала вона одного разу своєму чоловікові. Анастасія намагалася налагодити стосунки з Іриною, але збитків було вже завдано. Вона усвідомила, що повторення історії – це шанс для спокутування та змін, але також і нагадування про те, що посіяне колись насіння може прорости в найнесподіваніший момент.