Моя тітка Марина та її син Олег довгий час не спілкувалися один з одним. Якось, гуляючи у парку біля озера з Мариною, ми зустріли Олега з його родиною. Дивно, але він повністю проігнорував нас, поводячи себе так, ніби не впізнавав свою матір. Це було разючим проявом напружених сімейних відносин. Марина виховувала Олега поодинці після того, як батько дитини пішов, дізнавшись про вагітність. Вона присвятила своє життя синові, невпинно працюючи, щоб забезпечити його, часто відмовляючи собі в елементарних зручностях. Олег ріс, маючи все, що йому було потрібно, нічим не відрізняючись від своїх однолітків. Моя тітка вклала всю душу в його виховання, сподіваючись виростити добру та щиру людину.
Після закінчення університету Олег завдяки зв’язкам Марини влаштувався на хорошу роботу, завів власну родину, але поступово віддалився від матері. Останньою краплею стало те, що Марина захворіла та звернулася до сина за фінансовою допомогою, на що Олег холодно відповів відмовою , звинувативши її в тому, що їй потрібні лише його гроші. Ми допомогли Марині з її одужанням, і вона наполягла на поверненні грошей, хоча ми ніколи цього не вимагали. Олег іноді відвідує нас, хваляючись своїм життям та поїздками, але ніколи не питає про свою матір.
Ми намагалися змусити його зрозуміти важливість турботи про Марину, але безрезультатно. Тітка дуже сумує за сином і не тримає на нього зла. Вона навіть намагалася зателефонувати йому, але щоразу натрапляла на мовчання. Проте дочка Олега отримує подарунки від Марини, які супроводжуються серцевими записками. Бачачи біль Марини і чуючи її повні сліз розпитування про те, чому з нею так поводяться, я відчуваю глибоке почуття несправедливості. Я не можу зрозуміти вчинків Олега. Як хтось може бути настільки байдужим до своєї матері, яка дала йому все?