5 років тому мій брат Артем поїхав до США. Незважаючи на наші заклики повернутися, він наполягає, що ми маємо обходитися без нього. Ми з Артемом були єдиними дітьми в нашій родині, які виросли у великому селі у працьовитих батьків. Хоча вони й не були багатими, але завжди дбали про те, щоб ми ні в чому не мали браку. Батьки дуже пишалися нами, часто висловлюючи впевненість у тому, що ми будемо їхньою опорою в старості.
Вони заощаджували, щоб дати нам гарну освіту. Час летів непомітно: я вийшла заміж і народила двох дітей, тоді як Артем старанно накопичував, сподіваючись купити машину та будинок. Однак його плани на особисте життя так і не здійснились. Коли з’явилася можливість влаштуватися працювати в США, він поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Але з того часу він не повертався: я і наші батьки бачили його дружину лише під час коротких дзвінків з відеозв’язку. Нещодавно мені знадобилася допомога. Мій чоловік узяв на себе всі роботи по дому та саду. Батьки захворіли, а наші місцеві родичі неохоче ділили цей тягар.
Коли я звернулася за допомогою до Артема, він не зміг повернутися через свою вагітну дружину і критичну ситуацію на роботі. Він сказав мені, що відповідальність за наших батьків та їхню спадщину відтепер лежить тільки на мені. Артем не міг зрозуміти, чому родинний зв’язок означає відповідальність. Тепер, розриваючись між моїм страждаючим чоловіком і хворими батьками, я гублюся в здогадах: що ще я можу зробити в такій ситуації?