Якось моя сестра поділилася зі мною своїм болем через те, що вже не потрібна своїй дочці Олені, і образливим усвідомленням того, що свекруха Олени знала про її вагітність, тоді як вона, рідна мати, залишалася в невіданні. Олена щосили намагалася стати матір’ю, і коли вона нарешті завагітніла, вони з чоловіком вважали за краще зберегти це в секреті від найближчої їм людини. Сестра зі сльозами на очах скаржилася мені на те, що у її дочки встановився тісний зв’язок зі свекрухою, веселою та доброю жінкою всього на 20 років старшою за неї, з якою у Олени були спільні інтереси та сміх, що різко контрастувало з стосунками з її власною матір’ю…
Моя сестра відчувала себе відстороненою від життя своєї доньки, пенсіонеркою, чий світ обертався навколо телевізора, на відміну від багатого та яскравого життя, яке вели родичі її дочки. Вона також неохоче розповіла мені, що Олена, схоже, віддавала перевагу суспільству своїх родичів з боку чоловіка під час свят та прогулянок. Спілкування з Оленою здавалося їй вимушеним, через що моїй сестрі доводилося ініціювати контакт і витягувати кожне слово зі своєї дочки під час їх рідкісних розмов. Нещодавно, на сімейних зборах у будинку її зятя, моїй сестрі із запізненням повідомили про вагітність Олени.
Тоді вона зрозуміла, що дізналася про це останньою – і це посилило її відчуття відчуження. Зачеплена цим одкровенням моя сестра вирішила дистанціюватися, припинивши будь-яке спілкування, і це рішення, здавалося, залишилося непоміченим її дочкою. Минули тижні, і мовчання з боку Олени лише підтвердило побоювання моєї сестри залишитися непотрібною на старості років, лише посилюючи її смуток. Чи варто мені взяти ситуацію в свої руки та поговорити з племінницею? Або це навряд чи допоможе?