Коли ми росли, наша сім’я зазнавала матеріальних труднощів. Мати працювала у місцевому магазині продавщицею, а батько – водієм автобуса. Ми з братом, керовані амбіціями, зосередилися на навчанні, сподіваючись на краще життя. Несподівано батько покинув нашу сім’ю, але не заради іншої жінки, а щоб розпочати життя наново в районному центрі, залишивши «невдалу спробу» збудувати своє життя в минулому. Незабаром він обзавівся розкішним будинком і машиною, а ми стали спостерігати і на відстані дивуватися його несподіваному багатству.
Незабаром ми дізналися, що тато успадкував статки від дядька з Америки. Щоб не ділитися з нами, він швидко розлучився з нашою матір’ю. Вдруге він одружився з жінкою майже мого віку, не виявляючи жодної уваги до наших труднощів. Минули роки, і моє життя налагодилося: з’явилися сім’я та будинок. У мого брата теж все було добре. Наш зв’язок став ще міцнішим, особливо після смерті матері п’ять років тому… Спільне горе нас серйозно зблизило. Нещодавно нас розшукав батько. Його багатство пішло, витратившись на молоду дружину, яка залишила його без засобів для існування.
Він прийшов до нас уже старий і хворий, сподівався, що ми дамо йому дах, але ми обидва відмовилися, як і він колись відмовився від нас. Ідучи, батько вибачився і нагадав, що «не для того він нас виховував». Зараз я іноді відчуваю провину, розмірковуючи, чи правильно ми вчинили. Однак наша реакція – віддзеркалення його минулих вчинків щодо нас із нашою мамою.