Дід Степан задумливо дивився на сільську дорогу. Сусіднє подвір’я було сповнене шумом, що тривав із вчорашнього святкування ювілею сусіда. Грали діти, на лаві сміялася молодь. – Степане, ти де? – покликала його дружина Люба. Вона приготувала чай із вишневим варенням. Попиваючи чай, вони згадували минуле. Молодий Степан допоміг юній Любі під час дощу, і так зародилося їхнє кохання. Вони сумували за своїми дорослими дітьми та онуками, які рідко відвідували їх.
Коли подружжя розповіло дітям про свої плани поновити будинок, провести ремонт, племінниця Валя пообіцяла зібрати родичів. За кілька днів у будинку кипіла робота, кожен куточок був жвавий. На їхній подив, приїхав молодший син Василь із сім’єю, у тому числі з онуком, якого назвали Степаном на честь діда.
Радість подружжя була безмірною. У наступні дні до них приїхали інші сини із сім’ями. Під час вечері емоційний Степан подякував усім. А Люба подякувала Валі за те, що вона зібрала всю родину. Валя міркувала про те, як люди похилого віку дорожать увагою своїх дітей, сподіваючись, що вони зрозуміють цінність цих сімейних моментів, поки не стане пізно.