Юрій Аркадійович завжди любив пельмені, але після відходу дружини на той світ він перейшов на напівфабрикати з крамниці. Якось, помітивши акцію на свої улюблені пельмені, він не зміг пройти повз. -Ого, акція! Яке щастя! У цей час поряд з ним покупки робила Марина Сергіївна, яка була вражена його вибором. — Хіба це привід радіти? Не можна купувати шкідливі продукти. Ваша дружина не готує для вас домашніх пельменів? – обурилася вона. Юрій Аркадійович із сумом у голосі відповів: — А я не маю дружини. Померла вона років 10 тому… Марина Сергіївна відчула себе ніяково і вирішила виправити свій промах. – Ой вибачте. Тоді я вас сьогодні ввечері запрошую до себе додому – скуштувати мої домашні пельмені!
– Запропонувала вона. Юрій Аркадійович був приємно вражений цим запрошенням. Він погодився, і ввечері вони зустрілись у Марини. – Заходьте будь ласка. Сподіваюся, вам сподобаються мої пельмені, — сказала Марина, зустрічаючи Юрія біля дверей. Вона посадила його за стіл, і вони почали вечеряти. Юрій Аркадійович справді був у захваті від смаку домашніх пельменів. — Які ж смачні вони вийшли. Мені так не вистачало домашньої їжі, — сказав він, уплітаючи порцію за порцією. Марина дивилася на нього з теплотою в очах і була рада, що змогла порадувати цю самотню людину.
З того вечора їхнє спілкування стало теплішим та дружнішими. Вони зустрічалися, готували разом вечерю, обговорювали книжки та фільми. З кожним днем їхні стосунки міцнішали, і незабаром вони зрозуміли, що це не просто дружба. Якось увечері, сидячи на веранді дачі Марини, Юрій Аркадійович сказав: — Марино, я давно хотів сказати… Ти внесла світло в моє самотнє життя. Чи можу я сподіватися на те, що наше спілкування стане чимось більшим? Марина з усмішкою кивнула, і з того моменту почався новий розділ у їхньому житті, сповнений радості, затишку та смачних домашніх пельменів.