Я чудово пам’ятаю, як хвилювалася перед першою зустріччю з майбутніми свекрами. Хоча мій майбутній чоловік, Дмитро, і запевняв мене, що вони дуже добрі та розуміючі, мені все одно було страшнувато. Ми приїхали до їхнього будинку, вони привітно нас зустріли, і в перші хвилини все йшло добре. Вони ставили мені стандартні питання, на які я відповідала з посмішкою. Однак, коли вони запитали мене про роботу, я зрозуміла, що настала моя найважча година. “А ким ти працюєш, доню?” – спитала свекруха, подаючи мені чашку чаю. Я зупинилася на мить перед тим, як відповісти:
“Я працюю прибиральницею в офісній будівлі”. Вона ахнула, а свекор перестав усміхатися і подивився на мене з подивом. “Ти працюєш прибиральницею?” – перепитав він, ніби не вірячи своїм вухам. Я кивнула, відчуваючи, як мене починає залишати впевненість. “Так, я прибираю офіси після того, як усі співробітники йдуть додому”. Чоловік із дружиною переглянулись, а потім майбутня свекруха сказала: “Ну знаєш, доню, це не дуже хороша робота для молодої дівчини. Тобі треба було б знайти щось краще і солідніше”. Я відчула, як мені стає некомфортно, але все одно відповіла:
“Я розумію, що це не найкраща робота на світі, але мені потрібні гроші, і поки що це найкраще, що я змогла знайти”. Свекруха кивнула, але її погляд залишався холодним. “Ну, сподіваюся, ти знайдеш щось краще в найближчому майбутньому”. У той момент я зрозуміла, що моя робота – це великий мінус в очах моїх майбутніх родичів, і що вони судитимуть мене за це, доки ситуація не зміниться. Поїздка додому пройшла в роздумах, і я зрозуміла, що мені належить важкий шлях, щоб довести їм, що я гідна їхнього сина, незважаючи на свою роботу.