Наші сини, які зараз навчаються в коледжі – всебічно розвинені особи, які процвітають у навчанні, музиці та спорті. Це далося нам нелегко: ми з чоловіком йшли на фінансові жертви, щоби дозволити собі відвідувати різні заняття – від рукопашного бою до занять з гри на скрипці. Коли моя свекруха підтримувала наші інвестиції у розвиток онуків, моя власна мати критикувала нас за зайву «розкіш», стверджуючи, що ми позбавили дітей «нормального» дитинства. Сини моєї сестри, навпаки, мали неструктуроване дитинство і переважно грали на вулиці з друзями.
Незважаючи на мої пропозиції проводити більше розвиваючих занять, сестра і мама відкидали цю необхідність, наполягаючи на тому, що її діти повинні просто «бути дітьми». Коли ми перейшли до вступу до коледжу, обидва племінники зазнавали труднощів, не отримавши стипендій. Коли фінансовий тягар став непосильним, моя мама зажадала, щоб я фінансувала освіту молодшого племінника, стверджуючи, що коли мої сини навчаються на стипендії, то я мушу допомагати сестрі.
Мені довелося нагадати їй, що наш «легкий» успіх був результатом багаторічних вкладень та завзятої праці, протиставивши його бездіяльності, яку заохочували вона та моя сестра. Зараз мої стосунки з матір’ю та сестрою натягнуті, вони, схоже, незадоволені тим, що їм доводиться виправляти свої помилки. Для нас це просто підтвердження того, що ми зробили правильний вибір на користь наших синів. Тож вибачте, дорогі родичі, але ви пожинаєте те, що посіяли.