Ранок Надія провела неуважно, уникаючи компанії собаки Атоса. Її турбувала наречена сина Андрія, Ірина, яка приїхала напередодні. Надя ставилася до Ірини із сумнівом, вважаючи її невідповідною парою для сина. Щоб розвіятися, вона зайнялася садовими роботами, думаючи про те, як переконати у своїй думці сина. Тим часом Атос, відчувши настрій Наді, пішов у свою будку. Він був мудрий і розумів усю складність людських стосунків.
Атос теж спостерігав за Іриною і знаходив її несхожою на жінок їхнього села. Багато років тому Надя пошкодувала, що погано відгукнулася про свого колишнього чоловіка Івана, коли вони розлучилися. Зрештою вони помирилися, і вона зробила тоді висновок, що треба бути обережнішими у своїх словах. Невдовзі після цього Івана не стало, і Атос залишився її мовчазним, але проникливим порадником. Коли Андрій подзвонив, щоб спитати думку Наді про Ірину, мати забарилася. Атос, відчувши момент, підніс до неї капці Ірини, ніби пропонуючи перемир’я.
Зрештою Надя сказала синові: – Якщо ти її любиш, то і я нею задоволена! Згодом сусідка Зоя поцікавилася невісткою Наді. – Знаєш, мій син її любить, отже, і я її вже люблю, – відповіла Надя, розуміючи, що їй слід прийняти той факт, що у кожного покоління свій шлях та свій вибір. На той момент цього було достатньо для створення довірчих відносин із невісткою.