Ми із сусідкою Юлею часто зустрічалися за чаєм, але цього разу тема була серйозною. Середньому синові Юлії, Артему, інваліду від народження, нещодавно виповнилося 18 років, і він почав отримувати пенсію особисто. Тепер він відмовляється відраховувати її на потреби сім’ї. Юлія та її чоловік Арсен присвятили своє життя його благополуччю – часті відвідування лікарень, реабілітаційних центрів, які оплачувались із заробленої Арсеном зарплати та пенсії Артема з інвалідності. Завдяки їхнім зусиллям Артем навіть вступив до кулінарного коледжу.
Сім’я жила скромно, але не дуже бідно. Арсен був єдиним добувачем, іноді працюючи на двох роботах, а Юлія займалася їх трьома дітьми, приділяючи особливу увагу Артему. Коли потреба Артема в лікуванні зменшилася, його пенсія стала покривати загальні витрати сім’ї і після того, як Юлія теж вийшла на роботу . Тепер Артем поводився так, наче забув усе, що зробили йому батьки. Юлія заперечила, що вони, як і раніше, годують і одягають його, їм потрібно оплачувати рахунки. У таких випадках Артем просто відповідав, що він обходиться старим одягом і може сам купити собі їжу.
В результаті сім’я опинилася у скрутному становищі, і навіть не змогла купити нові черевики для молодшої дочки. Після відходу Юлії я лежала і розмірковувала, хто ж має рацію: Юлія, яка так багато вкладала в Артема, часто на шкоду іншим дітям, або Артем, який вважав свою пенсію виключно своєю? Я так і не змогла дійти висновку… А яка ваша думка?