Після нічних змін дружина зазвичай зустрічала мене смачними стравами, перш ніж я лягав на відпочинок. Однак приблизно протягом тижня вона виглядала постійно втомленою та розсіяною, навіть забувала про сніданок. Це було не схоже на її звичайну життєрадісність та уважність до мене, хоча вона продовжувала займатися будинком та готувати їжу. Мої друзі припускали, що вона, можливо, втомилася від звичного порядку дня. Особливо тривожною була версія, що дружина може зустрічатися з кимось ще, поки я працюю, що й призводить до її перевтоми та байдужості до мене.
Якось я рано повернувся зі зміни, а її не було вдома. Стурбований, я вирішив “з’їздити у відрядження”, як написав їй у повідомленні, щоб непомітно спостерігати за її діями. Простеживши за дружиною кілька днів, я виявив, що вечорами вона прямує до лікарні з великою сумкою. Зніяковівши, я одного разу зупинив її і розповів їй про свої спостереження та побоювання. Дружина ж розповіла, що влаштувалася на нічну роботу до лікарні, де доглядає новонароджених, від яких відмовилися батьки. Одна дівчинка дуже привʼязалася до неї.
Більше того, дружина у сльозах додала, що вагітна і хоче удочерити дівчинку, з якою зблизилась. Вона не наважувалася сказати мені про це, не знаючи, як я відреагую на таку несподівану новину. Зрадівши звісткою вагітності, ми незабаром удочерили дівчинку, назвавши її Мирославою. Через сім місяців народився наш син Ян. Тепер, коли в нас є любляча сім’я, яка розширилася, я шкодую, що сумнівався у своїй дружині і зрозумів, наскільки важливим є спілкування і довіра, а не обговорення своїх проблем з третіми людьми.