Марина вже більше години чекала в машині, сподіваючись хоч здалеку побачити свого чоловіка, Ігоря. Вона сиділа, нервово стискаючи пальці на кермі. Нещодавно Ігор прямо повідомив їй про свою зраду і бажання розлучитися. Вона міркувала, навіщо приїхала. Їхній двадцятирічний шлюб, дві дочки – все це, здавалося, нічого для нього не означало. Чому? Він закохався в іншу жінку, нову колегу по роботі. Марина знала про неї, вона бачила їх разом.
Мати Марини, Валентина Петрівна, була її єдиною підтримкою. Під час бесіди Валентина Петрівна висловила здивування, що шлюб Марини протримався так довго з огляду на сучасну тенденцію до швидкоплинності стосунків. Жінка засумнівалася у готовності Марини пробачити зраду Ігоря, наголосивши на важливості самоповаги. Марина зізналася, що почувається втраченою, але мати порадила їй бути сильною, зосередитися на власному майбутньому.
Якось, повернувшись додому, Марина застала Ігоря збираючим речі. Їхні спільні мрії про будинок і сім’ю здавалися далекими та нездійсненними. Він прагнув розпочати нове життя, ціною розлучення з минулим. Марина дивилася, як чоловік йде, несучи з собою в коробках та сумках спогади, і відчувала біль та одночасно звільнення. Тільки після цього Марина згадала, що вона ще має дочок, роботу і цілий світ можливостей попереду. З цього моменту в неї почався новий розділ у житті.