Я багато років жила за кордоном, у Нідерландах, насолоджуючись своїм життям із люблячим чоловіком Боженом та двома нашими дітьми. Його сім’я прийняла мене з розкритими обіймами, ставлячись до мене як до рідної. Я родом із маленького села, де мої батьки працювали не покладаючи рук, поєднуючи роботу в колгоспі з особистими справами. Вони так старанно працювали, що ми рідко проводили час разом, тому я завжди мріяла про інше життя. Моя подорож у нове життя почалася тоді, коли я поїхала вчитися в місто і зустріла Божена, який гостював у родичів.
Ми миттєво з’єдналися, і він став моєю рятівною благодаттю. Життя йшло своєю чергою, і я рідко згадувала про свою старшу сестру Олену, яка залишилася в селі, вийшла заміж за місцевого тракториста і народила трьох дітей. Під час недавнього візиту до будинку наших батьків я виявила, що життя Олени застійне та складне. Сімейний будинок занепадав, а свідчення труднощів, з якими зіткнулася Олена, були очевидні за її виснаженим виглядом і похмурою обстановкою. Її чоловік Павло був відсутній довгий час, а коли повернувся, то здавався байдужим та відстороненим. Несамовито, але Олена взяла на себе всю відповідальність.
Я благала її переглянути свій життєвий вибір і навіть залишила їй значну суму грошей, щоб допомогти хоча б спочатку. Але вона чинила опір, пов’язана громадськими нормами та страхом засудження. Повертаючись до Нідерландів, я відчувала тяжкість на серці. Ми з Боженом розробили стратегію, як допомогти Олені, але я була збентежена її небажанням змінюватися. Я хотіла, щоб вона могла стати свідком кохання та процвітання, які могли б належати і їй теж. Але вона чомусь уперлася і не хоче переступити через себе.