До моїх 45 років моє життя в основному було позбавлене кохання. Я вийшла заміж молодою, народила дочку, але чоловік мене не любив. Ми розлучилися, коли доньці було 3 роки. Я прагнула знайти турботливого партнера, але мені не щастило, і стосунки були швидкоплинними. Дочка переїхала по навчанню в інше місто, а після закінчення вишу вийшла заміж за однокурсника. Її потайливий чоловік був мені неприємний, але я не втручалася. Тим часом я знайшла чудового чоловіка, який згодом став моїм чоловіком.
Ми жили в моїй квартирі, що дісталася мені у спадок, здаючи його квартиру в оренду, а плату ділили між моєю дочкою та його сином. Якось до нас приїхав син чоловіка, якого мати вигнала з дому. Ми дозволили йому тимчасово пожити у квартирі чоловіка, адже напередодні саме з’їхали квартиранти. Під час вечері з моєю дочкою та її чоловіком у повітрі нависла напружена обстановка. Дочка різко запитала, чому ми віддали квартиру її зведеному братові.
Захоплений зненацька, мій чоловік пояснив, що це тимчасове явище, і ми продовжуємо матеріально підтримувати її. Зять люто повідомив, що ми ставимо різницю між дітьми і сказав, що ми займаємо квартиру його дружини, тобто моєї дочки, яка якимось боком мала жити в тій квартирі. Зять ображав мене, називаючи недолугою матір’ю, навіть незважаючи на захист мого чоловіка. Моя дочка висловила побоювання, що якщо все піде і далі з такими темпами, то я залишу квартиру пасинку, а її – ні з чим. Заявивши, що вона більше не має матері, вони пішли. Я провела ніч у сльозах та роздумах. Я вирішила дати дочці час. Якщо вона залишиться під впливом чоловіка, то так і бути. Я не самотня, мій пасинок ставиться до мене, як до рідної матері.