Розмірковуючи про холодний прийом невістки, Ірина Антонівна почувала себе неоціненою. Незважаючи на фінансові труднощі, пов’язані з кредитом та іпотекою, їй вдалося привезти подарунки для онуки під час візиту з села. Напружена атмосфера не дозволила їй отримати насолоду від перебування в гостях, і вона пішла швидко, не знайшовши з ким там поспілкуватися. Втративши чоловіка в молодому віці і змушена поодинці виховувати двох дітей, Ірина зіткнулася з незрозумілими труднощами . Вона була самовідданою матір’ю, але відчувала себе винною в тому, що не приділяла більше часу допомозі сину з уроками і не могла забезпечити дочку, як це робили батьки її подруг.
Іпотека була взята, коли син виріс і вирішив одружитися, і це рішення, як Ірина пізніше усвідомила, було фінансово обтяжливим саме для неї. Незважаючи на те, що тесть і теща сина були заможними людьми, вони не допомагали парі фінансово, а на її непрямі прохання відповідали натяками на право власності на квартиру у разі розлучення. Це викликало постійні суперечки між родичами та подружжям. Ірина Іванівна тяжко переживала зниження свого доходу після виходу на пенсію, адже вона звикла ні на кого не покладатися. Хоч дочка і почувала себе обділеною увагою і теж планувала весілля, Ірині було дуже тяжко з вибором подарунка.
Щоб впоратися з фінансовим тягарем, Ірина навіть задумалася про пошук роботи за кордоном, незважаючи на погіршення здоров’я і ремонт у її сільському будинку. Одного дня, відчуваючи нездужання, Ірина не відвідала сина та онуку і скасувала свою поїздку до них у місто. Цей випадок став поворотним. Ірина зрозуміла, що вона не впорається із роботою за кордоном, але й залежати від дітей їй не хотілося. Щоб жити на пенсію, їй потрібно було відмовитися від подарунків онукам та частих поїздок до міста, а питання подарунку дочці на весілля так і залишилось висіти у повітрі.