Сусідка Олена захоплено розглядала акуратний будинок Віри, поки в повітрі лунав аромат найсмачнішого борщу. Зненацька з’явилася невістка Віри, Юля, викликавши здивування Олени. – Треба сказати, Колі пощастило, що він одружився з такою жінкою, як Юля, – заявила Олена. З Вінниці, рідного міста, Юля привезла яблука для варення, чим викликала ще одну похвалу від Олени. На фоні похвали Юлі, Олена почала скаржитися на свою невістку .
Юля тим часом продовжувала займатися домашніми справами, вражаючи Олену своєю старанністю. Заздрість Олени була очевидною, хоча вона й намагалася її приховати під захопленням. Коли Юля запитала Віру про прання, ревнощі Олени посилилися, що було видно по її сумних очах. Раптом на очі Олени звернулися гіркі сльози. Вона порівнювала відсутність навичок у своєї невістки з повною самовіддачею Юлі. Не знайшовши недоліків у будинку Віри, Олена пішла.
Віра зітхала, втомлена від постійних скарг Олени на невістку і загалом своє життя. Віра навіть не знала, як пояснити Олені, що ставлення невістки до неї залежить від її ставлення до неї, адже якщо свекруха прийматиме невістку, як робочу силу вдома, з цього нічого не вийде і віддачі тепла від таких стосунків чекати точно не варто. От би всі жінки це розуміли.