Якось увечері я повернувся додому з роботи і під час вечері з дружиною Галею вирішився сказати — я хочу розлучення. Мої почуття до неї згасли, змінившись думками про іншу жінку – Вероніку. У відповідь Галя поставила дві умови: ще місяць пожити як подружжя, щоб захистити сина від додаткового стресу під час іспитів; і щоранку нести її зі спальні до вхідних дверей на руках, нагадуючи наш весільний ритуал. Щоб уникнути конфлікту, я погодився.
Перший день був незручним: ми були емоційно та фізично далекі протягом довгого часу. Радісні крики нашого сина, коли я ніс його маму, викликали у мені суперечливі почуття. Рутина тривала, наші вечори закінчувалися тим, що я ніс її до спальні, де вона міцно обіймала нашого сина, перш ніж ми йшли спати. Моя рішучість вагалася. Протягом місяця така близькість відродила мої почуття до Галі. Я різко порвав із Веронікою і купив дружині букет із запискою, в якій обіцяв «носити її на руках до кінця життя».
Але я не зміг. Галя раптово померла від хвороби, про яку я не знав, бо вона тримала це в секреті, щоб уберегти нашого сина від ненависті до мене. Біль від її втрати був нестерпним, але я вже не хотів повертатися до Вероніки. Цей досвід навчив мене цінувати кожну мить з близькими, радіти маленьким успіхам і вільно виражати любов, тому що ніщо не може перевершити цінність сім’ї та коханої людини поряд з тобою.