Марина захоплювалася своєю сусідкою Аллою, яка, як їй здавалося, перетворилася на ідеальну дружину. Цьому, на її думку, сприяв чоловік Алли, Павло, похвалу якого Марина часто чула. Алла пояснювала ці зміни зміною роботи, що дозволило їй більше відпочивати і менше втомлюватися. Марина позитивно ставилася до Павла, відзначаючи його працьовитість і небажання сваритися як бажані риси будь-якого чоловіка. Однак Алла не поділяла погляду Марини. На її думку, хороший чоловік повинен брати участь у домашніх справах, якісно проводити час у сім’ї та пристойно заробляти, щоб утримувати родину.
Більшою мірою їхні розбіжності були пов’язані з небажанням Павла шукати кращу роботу, задовольняючись низькооплачуваною, яка давала йому багато вільного часу. Алла ж, навпаки, працювала не покладаючи рук, звалюючи на себе весь тягар матеріальних турбот про сім’ю. Така нерівність напружувала їхні стосунки, і часто змушувала Аллу переосмислювати їхнє спільне життя. Не маючи перспектив змін у майбутньому, Алла взяла життя до рук. Вона почала працювати віддалено, заробляти більше та витрачати менше часу на поїздку на роботу. Зароблене вона приховувала від Павла і перестала благати його змінити своє життя, оскільки це здавалося їй безглуздим. Динаміка їхніх стосунків стала очевидною, коли Павло оголосив про свою поїздку на рибалку у вихідні, проігнорувавши п’яту річницю весілля.
Він зажадав від Алли продукти для поїздки, але сам навіть не хотів йти в магазин. Алла спокійно сказала йому, щоб він витрачав на захоплення власні гроші, зміцнюючи свою знову здобуту незалежність. Відсутність навіть короткого поздоровлення на річницю від Павла у ті вихідні переконала Аллу у правильності її рішення поїхати. Вона планувала тимчасово пожити у батьків, а потім подати на розлучення та купити власну квартиру. Виходячи, вона попрощалася з фотографією відсутнього чоловіка Павла, висловивши тим самим свій останній жест у спільному житті, що вже йде в минуле.