Світлана займалася чисткою риби для смаження, наближалася вечеря. Її діти були у своїх кімнатах: молодша поринула у малювання з мультиками на задньому плані, а старша розбирала свій стіл. Чоловік попередив, що затримається на роботі. Неподалік за кухонним столом сиділа мати Світлани, яка приїхала в гості раніше запланованого. – Ця риба ідеально підходить для запікання із цибулею. Ти вже готувала за тим рецептом? Так вона стає апетитнішою! – вигукнула мати. – Ми віддаємо перевагу смаженій, – відповіла Світлана, відчуваючи легкий головний біль.
Настала коротка мовчанка, після чого мати продовжила, ставлячи питання про включений телевізор і радячи бути більш економною. Світлана, вимотана стоянням у черзі у банку, воліла не вступати в розмову. – Хочеш чаю? – Запропонувала Світлана, приправляючи рибу. Її мати відмовилася і спостерігала за приготуванням Світлани, висуваючи їй все більше непроханих порад. Стомлена, Світлана мовчки підкорилася. – Мені час йти, вже пізно, – оголосила мати, прощаючись із онуками. Світлана у задумі сиділа на тому місці, де була її мати. У пам’яті з’явилися спогади про дитинство. Її стосунки з матір’ю завжди були натягнуті через те, що мати постійно нав’язувала їй свої погляди. Поки риба готувалася, у Світлани задзвонив телефон. Це була її подруга, Катя, яка плакала в трубку: її кохана мама померла.
Світлана, засмутивши, дала вказівки дочкам і поспішила втішити Катю. Поки текли сльози по щоках, Світлана думала про те, як це втратити власну матір. Всепоглинаюча порожнеча охопила її. Вона зателефонувала матері, щоб переконатися, що та вдома у безпеці, і повідомила їй сумну новину. Мати Світлани теж невдовзі приїхала до Каті. Цей випадок перевернув їхні стосунки. Колишнє невдоволення Світлани вляглося. Вона зрозуміла, що рада матері була її способом прояву турботи. Вони обидві пом’якшилися одна до одної, оскільки Світлана усвідомила, що може настати день, коли мама не зможе зателефонувати або відвідати її.