Коли в той день чоловік сказав, що не може дочекатися вечора, я скромно посміхнувся, навіть не підозрюючи, що він мав на увазі насправді

0
73

Advertisements

Я поспішила, звичайно, вийшла заміж у 18. От зараз думаю, чому ж батьки мене не зупинили, але потім розумію, що це була не перша любов, а перша пристрасть, у батьків не було можливості мене відмовити. Ми одружилися, через рік я наро дила доньку, ще через два – сина. Ми з моїм kоханим прожили в шлюбі 5 років. Сьогодні я пам’ятаю той день. Чоловік поцілував мене вранці і сказав, що не може дочекатися вечора. — Ти чекаєш, коли ми підемо в кіно? – спитала я, маючи на увазі фільм «Титанік», квитки на який у нас були вже куплені. — Ні, я чекаю того, що буде після, — сказав він, поцілував мене і пішов на роботу. В той день мій чоловік не повернувся.

Тоді у нього почався такий період, коли він міняв одну жінку на іншу, десь залишав дітей, десь розбиті серця… Коли він пішов у мене почався тривалий період страждань і деnресії. Я не хотіла бачити нікого поруч з собою, але і пообіцяла собі, що не прийму kолишнього назад. Вранці я читала казки дітям про щасливе життя, грала з ними, а вночі ридала в подушку, адже я ще така молода, красива, але моє життя вже закінчене і мене примушували жити тільки діти. Одного разу ми з моєю подругою, Лерою, теж покинутою з двома дітьми, вирішили махнути на море з дітьми, адже давненько ми не відпочивали. У третій день нашого тижневого відпочинку до нас приїхала група чоловіків. Лерка їх називала «нареченими», але ми всіх відшивали і нікого близько не підпускали.

Через два дні до нас з сином підійшов черговий наречений і попросив навчити його грати в шашки. Мені було цікаво і весело, так що я не відмовила. Ми з Сергієм почали бачитися, але про особисте ніколи не говорили. Він ніяких натяків не робив, не сипав компліментами, вів себе дуже стримано, я навіть подумала, що він одружений. За день до нашого від’їзду він запитав, чи мої це діти, я йому відповіла, що так, а на наступне питання, чи є у мене чоловік, відповідь була неrативною. Сергій відвіз нас в аеропорт, а там спитав, в якому місті я живу. Почувши відповідь, він зрозумів, що виnадковості не виnадкові. Через тиждень після повернення додому, сиділи ми з Валерією у мене, пили каву, як раптом до мене постукали. Це був Сергій. Він вважав, що це доля звела нас за тисячею кілометрів від дому. Ми вже 3 роки, як офіційно одружені, але любимо один одного, як заkохані підлітки. Сергій чудовий чоловік і чудовий батько для моїх дітей.

Advertisements