Наближався день народження мого чоловіка. Дата не кругла, тож було вирішено відзначати у сімейному колі. Щоб порадувати чоловіка, я вирішила спекти його улюблений торт. Поки я розкладала всі необхідні інгредієнти, наша маленька дочка постійно крутилася поряд зі мною і ставила багато запитань. Златі тоді було три роки. Вона була дуже допитливою малечею, все хотіла знати. Щоб вона не плуталася під ногами, я посадила її на стілець і терпляче відповідала на всі запитання. Цікавість дитини треба задовольняти.
Поки я готувала тісто, Злата встигла уточнити назву всіх інгредієнтів. Коли я спекла корж, то почала просочувати його своїм фірмовим, вишневим лікером. — Мамо, а що це таке? Ця штука має дуже приємний аромат! Маленький пальчик вказував на пляшку з лікером. — Це ліkер. — А можна я це виn’ю? — Ні. — Чому? — Це дуже шкідливо для малечі і не тільки для неї. — Це отрута? — Майже. Дівчинка задумливо прикусила нижню губу. Поки я готувала крем, Злата поспішно сповзла зі стільця і втекла до вітальні, де чоловік дивився телевізор.
За кілька хвилин чоловік прийшов на кухню. -Вась, а як ти до мене ставишся? Я здивувалася такому питанню. — В якому сенсі? — Загалом. — Добре ставлюся. Бачиш, твій улюблений торт пеку. — А отруїти мене навіщо вирішила? Моя брова здивовано вигнулась. Чоловік не витримав і засміявся. — Злата прибігла і каже на вушко, щоб я завтра торт не їв, бо мама туди додала отруту. Ця історія стала анекдотом у нашій родині. Чоловік ще довго жар тував наді мною через це.