Хтось голосно стукав у двері, таке відчуття, що ще трохи й двері просто відваляться. Марія швидше побігла, щоб її відкрити. На порозі стояла повна жінка, вона була у простій сукні у клітинку. -Що ж ви так довго двері гостї не відчиняєте? Марія не впізнала цієї жінки, але впустила в будинок. Може якась родичка чоловіка, але обличчя було зовсім не знайоме. -Вибачте, а ви хто? -Я Антоніна, а вас як звати? -Марія … але що ви у нас робите? -Прийшла на вашого сина подивитися. Я мати вашої сусідки Машки, із села приїхала.
-А Навіщо вам мій син, щось трапилося? -Спочатку хлопчика свого покажіть, а потім уже поговоримо. 20-річний син Марії сидів на кухні і пив чай. Тут прийшли непрохані гості. -Значить, ти і є той сусід моєї Маші. Ну що можна сказати, хлопчик у вас худенький. Ти хоч їси нормально? Що ти там у кружці п’єш? -Я … Я нормально їм, а це чай. -Ну добре, що чай, а не щось інше.
Ні, ти нам зовсім не підходиш. Ще й у маєчці якоюсь напівпрозорою сидиш. Про штани взагалі мовчу, що облягають, як у дівчат. Ти хоч точно чоловік? -Д … так, — тихо сказав син Марії. -А що так не впевнено? По тобі одразу й не скажеш, ще й волосся довжелезне, хоч косички заплітай. -Антоніно, може ви поясните, що ви тут робите? -Я з села приїхала, щоб доньці Машкові чоловіка знайти. А вона каже, що в неї в окрузі немає нормальних мужиків, ну то я й бачу.