Того дня я затримався у дачному будиночку допізна. Я надто багато працював понаднормово і спізнився на останній автобус. На виnадок, коли мене посадять, я вирішив піти пішки. Я вже почував себе безнадійним, коли почув позаду гул мотора. Поруч зі мною зупинилася вантажівка. Як тільки двері відчинилися, я сів у машину. Вам, мабуть, цікаво, як мені вистачило сміливості… Це мирний регіон. До цього я неодноразово діставався додому на попутках. Під час їзди ми не розмовляли. Стало зовсім темно. На небі був повний місяць. Це справило на мене враження, і я сказав: — Це прекрасно! Водій подивився на моє обличчя: — Що ви робите один на дорозі вночі? Я просто не розумію. У машині зі мною. А якщо я бандит? Я посміхнувся: -А хіба ще є бандити? – Справді, є. Щоправда, зараз вони мають нові імена. Водій також розповів мені одну історію. «Життя чи гаманець!» Він почав так: -Це було давно. Молодий та безтурботний, я був юним ідіотом. У мене є друзі такого ж типу. Я не знав про своїх батьків. Коли я був ще дитиною, вони втратили батьківські права. Мене виховувала бабуся. Але я не звертав на неї жодної уваги. прогулював уроки і виконував завдання. потрапив до колонії після того, як зв’язався з nоганою компанією. У парку ми влаштовували засідки та грабували нічних пішоходів.
Усі друзі були із баrатих сімей. Їм хотілося гострих відчуттів та азарту. Міліція їх не чіпала, тому що їхні сім’ї неодноразово заперечували це. Того вечора ми знову зустрілися у парку. Я чую, як наш головний звертається до мене: — Зараз підійде дівчина із валізою. Покажи нам свої здібності! Подивимося. Я почекав, поки дівчина наблизиться, потім вийшов із кущів і крикнув: -Попалася! Поділися з нами своїм успіхом, красуне! На мій подив, дівчина не втекла і не закричала від жаху. Натомість вона зупинилася, подивилася мені в очі і з усмішкою сказала: — Хочеш баrатства? Я не заперечую, якщо ти його візьмеш. Сумнівно, що тобі це сподобається. Ви також не зможете його осягнути. Вона простягла мені валізу. Я схопив її і повернувся обличчям до дивної особи. Вона не поспішала йти і не кричала; вона просто стояла там. Я зосередився на її очах. Я пошкоvдував, що це зробив. Вони були такими серйозними та бездонними. Вона насмішкувато посміхнулася і виявила більше співчуття. Вона спокійно повернулася і почала рухатися маршрутом. Я лишився на місці, погладжуючи її сумку. З’явилися мої друзі. Коли вони розкрили мішок, то виявили там лише книжки. -Тобі пощастило, — посміхнулися вони і пішли. Я почав переглядати книжки. Вони мали загадкові назви, пов’язані з філософією чи nсихологією. Остання була «Злочин і кара». -Во! Уперед! – сказав я собі. Я почав читати книгу.
Я не читав її у класі, а почав тут і виявив, що не можу її опустити. Я зрозумів, що якщо хтось вірить у тебе, незважаючи на твої помилки, твоє життя зміниться, і ти рухатимешся у правильному напрямку. Я шукав дівчинку, чиї книги я взяв. Книжки були із бібліотеки. Знайшовши бібліотеку, я одразу ж подався туди. А дівчисько там працює бібліотекарем. Я мовчки запропонував їй книжку. Вона подивилася на книгу, потім впізнала його і глузливо запитала: -Як щодо книги? Що? Ви не думаєте? — Це має сенс, — промимрив я. Ти не повіриш. Я їх читав. Я все одно спитав. — Скажи мені своє ім’я. -Соня. А що? У цей час я почав відвідувати Соню у бібліотеці. Їй удалося завоювати моє серце. Там і почалася наша розмова. Я виклав їй усе, що чомусь тримав в собі.
Вона теж слухала, поки я розповідав їй про своє недолуге життя. Далі вона обіцяла написати мені, навіть якщо мене посадять до в’язниці. Покарання прийшло швид ко. Я опинився у в’язниці. Мої друзі поклали на мене відповідальність за опівнічні рейди. В результаті я відсидів тривалий термін, тоді як усі мої друзі, крім одного, були випущені під заставу. Одного дня я вийшов на волю. Ми в’їхали в місто машиною. Водій підвіз мене до автобусної зупинки. Мене долала цікавість: — Що було далі? — Що далі? Я тепер не той хлопець яким колись був. Я приїхав сюди, бо на мене чекала моя Соня. Впевнений, вона всюди мене шукала. Я поспішаю. Соня не любить вечеряти одна. Їй ще важко звикнути до моїх тривалих поїздок після стількох років. Автомобіль рвонув із місця. Я також міркував про те, як йому вдалося розпочати нове життя. Оскільки не кожен здатний на це .