Світлану виховувала бабуся, бо мами не ста ло, коли їй всього шість років було. Коли й бабуся пішла від старості, дім її у спадок перейшов тітці. Тітка Лариса жила в сусідньому селі, рідко навідувалася, але за місяць після nохорону з’явилася з вимогою. -Світлано, ти дівчинка доросла, я вирішила цей будинок продати, а ти в місто їдь, маєш навчитися нарешті самостійності! Світлана зляkалася.
-Куди ж я поїду? У мене там зовсім немає нікого! -Нічого, з’явиться! Тітка Лариса зібрала її речі, дала на руки невелику суму і послужливо проводила до порога, простягнувши конверт із невеликою сумою грошей. -Це тобі на перший час, а потім сама щось вигадаєш. Світлані було всього 18, і вона дуже розгубилася. Весь шлях потягом старанно намагалася не nлакати, але, коли в неї на вокзалі вкрали гаманець, вона не стрималася.
Вона просто на вокзалі сіла на свою валізу і розnлакалася. Тут до неї підійшов хлопець і простяг хустку. -Дівчино, у вас щось трапилося? Тут Світлана все йому взяла і розповіла. Хлопцеві стало її шкода. -Я сам живу, можеш пожити в мене, доки роботу не знайдеш, добре? Іти дівчині не було куди, і вона погодилася. З того часу вони разом живуть. Світлана на тітку образу не тримає, адже без неї вона не зустріла б своє кохання.