Дві сусідки Люба та Алла були одна для одної немов сестри. Вони жили на одному сходовому майданчику, як переїхали зі своїми чоловіками, так одразу познайомились і почали дружити. Їхні чоловіки теж стали найкращими друзями. В один рік наро дили обоє синів. І хлопці потоваришували, наче брати були. Більше ні Люба, ні Алла не наро джували. Весь час на роботі були зайняті, про другу дитину не думали. Хлопчики виросли, і їхня робота їх роз’єднала. Син Люби став моряком, а син Алли – геологом. В обох довгі відрядження. Натомість, коли вони одночасно були вдома, дві сім’ї влаштовували велике свято. А далі сини одружилися, переїхали до різних міст.
Почали ще рідше відвідувати своїх матерів. Внуків Люба та Алла бачили кілька разів на рік і то в кращому випадку. Самі сини особливо не дзвонили, адже не баби, щоб телефоном постійно тріщати. Невістки особливо зв’язок не підтримували. Онуки рідних бабусю з дідусем особливо не знали, зв’язку тієї самої не було. А потім як спеціально один за одним не ста ло чоловіків Люби та Алли. Залишились вони самі, старість їх зустріла. Стали обидві багато хво ріти, але поки що нічого серйозного. Найбільше засмучувало ставлення синів, вони дуже рідко згадували своїх матерів, лише у свята. Якось Аллі стало так поrано, після цього вона практично перестала ходити.
Люба зляkалася, не виходила з квартири Алл, постійно була поруч. -Ти сказала синові, що ходити вже не можеш? -Та потім якось скажу … у нього ж справи. -Та що це у нас сини такі. Знають же, що ми вже не молоді, а таке ставлення до нас оrидне. — Ну навіщо ти так, все ж таки рідні вони, наші. Люба подумала і запропонувала Аллі ідею. Адже пенсія маленька, тяжко на неї прожити. Тим більше, за Аллою потрібен постійний догляд. А що, якщо їм жити разом, і об’єднувати пенсію, а квартиру Алли в оренду здавати. Алла погодилася. На накопичені гроші вони змогли влітку поїхати до санаторію, ноги Алли стали впорядковуватися, вона могла сама переміщатися на невеликі простори. А сини так і не згадували про матір.