Був на дворі грудень. Соня вже хвилин двадцять чекала на вулиці Максима. Було холодно і вітряно. Вона намагалася глибше закутатися в куртку, сховати обличчя від холодного вітру в теплому шарфі. Вона з нетерпінням подивилася на годинник і вирішила, що ще хвилин десять почекає. Він запізнювався, як і завжди. А адже домовилися погуляти після його роботи. Як на зло, ще й телефон розрядився, вона не могла йому зателефонувати. Від нудьги стала дивитися по сторонах. Хлопець якийсь теж неподалік когось чекав з букетом красивих квітів, він чекав хвилин п’ятнадцять, і до нього підійшла дівчина.
Хлопець подарував їй букет червоних троянд, але вона його не взяла. Вони ще якийсь час поговорили, і дівчина пішла. Соні від цієї зустрічі стало трохи су мно. Кинули хлопця прямо на її очах!Раптом помітила, що він попрямував до неї. Він простягнув їй букет. Соня запитливо на нього подивилася, цього вона ніяк не очікувала.-Ви тут давно чекаєте. Хлопця, так?Соня кивнула.-Ви дуже красива. Ніхто не вартий того, щоб ви його так довго чекали. Тримайте квіти. Найголовніше, цінуйте себе і не дозволяйте нікому до себе поrано звертатися.
Соня здивувалася й взяла букет. Максим так і не прийшов. Вона подзвонила йому тільки коли повернулася додому, телефон там відігріла. Виявилося, що він навіть забув про те, що вони планували зустрітися. З Максимом Соня зустрічається вже чотири роки. За цей час він їй ні разу нічого не дарував. А вона дуже бо ялася його втратити, тому постійно бігала за ним і підлаштовувалася. Слова випадкового хлопця на неї сильно вплинули. Вона вирішила цінувати себе і kинути хлопця.