Ольга Захарівна жила одна у трикімнатній квартирі. Син із невісткою Галиною винаймали квартиру. Відносини між свекрухою та невісткою були неnоганими, проте невістка ка тегорично відмовилася жити з нею в одній квартирі. Того дня, пізно ввечері, Ользі Захарівні зателефонувала Галина: – Андрій потрапив в ава рію! Його більше немає, — плачучи сказала вона… Прийшла до тями в лі карні. Під час обходу лі кар запитав її самопочуття. — Випишіть мене! Мені потрібно додому! – зажадала Ольга Захарівна. – Ваш будинок зараз — неврологічний інтернат. Як тільки у вас будуть нормальні аналізи, вас відвезуть туди. За кілька днів її справді відвезли до якоїсь богадільні.
Ольга Захарівна попросила зателефонувати, та їй відмовили. «Хво рим не належить!» — сказали їй… Баба Таня була з тих стареньких, яким було цікаво все про сусідів. Хто чим живе та чим дихає. Вона й звернула увагу, що сусідки не видно вже тиждень. Почала випитувати. Дізналася, що ту відвезли на швидкій допомозі. Баба Таня, через свою цікавість, стала з’ясовувати , куди відвезли Ольгу Захарівну. Поїхала до лі карні. Там їй сказали, що відправили хвору до інтернату. Баба Таня попрямувала туди. Її не пускали до хво рої. Ха! Не ту напали! Щоб баба Таня не дізналася всі подробиці – та не було такого й не буде! Пригрозивши адміністрації інтернату поліцією та адміністрацією міста вона досягла побачення з Ольгою Захарівною.
— Танечко! Врятуй мене! – кинулась до неї Ольга Захарівна. — Розповідай, — сказала та. — Як немає сина? – здивувалася баба Таня, коли Ольга Захарівна розповіла свою історію. — Давай сюди його телефон. Добре, що Ольга пам’ятала телефон сина напам’ять. — Тримайся! Я скоро, — сказала перед відходом Тетяна. Як з’ясувала баба Таня, невістка із сином вирішили відправити матір у nсихлікарню і таким чином заволодіти квартирою Ольги Захарівни. Тому й розіграли історію з Д ТП. Ольга Захарівна повернулася додому. Спершу хотіла написати в nоліцію заяву на сина та невістку, але баба Таня відмовила. – Бог їх покарає.