– Здрастуй, – сказала я, хвилю ючись. – Ліза… – у телефонній трубці почувся важкий подих. – Сьогодні день Святого Валентина, давай зустрінемося. – Навіщо, Ліза? – я мовчки чекала його рішення. – Навіщо?! Ти ж знаєш, що я байдужий до тебе. І ніколи не зможу полюбити. У мене в очах потемніло. Коли біль від його слів пройшла, я відчула як прокидається в моїй душі лють. – А тепер, Макс, слухай мене уважно, – сама дивувалася тому, що мій голос звучав спокійно і холодно. – Ти не досягнеш успіху з іншою жінкою.
І ніхто не подарує тобі дитину. Ніхто! Тільки я зможу народити тобі спадкоємця! Ти все зрозумів?(K/AK) – Твої слова сприймати як передбачення? Або як прокляття? – з’єхидничав він. – Розумій як хочеш! Але знай, так і буде! Я скинула зв’язок і поклала телефон в сумку. Молодий чоловік, випадковий свідок моєї розмови, зустрівся зі мною поглядом і різко відвернувся. Цікаво, що ж він побачив в моїх очах. Я зуміла дійти до будинку, звалитися на диван і тільки тут розридалася. Навзрид… Минуло три роки. Ми з Максом все також живемо в одному місті. Невеликому. Якихось двісті тисяч населення. Спільних знайомих з Максом у нас сила-силенна.
З цього, його життя у мене було перед очима. Дізнавшись про його одруження, і про те, кого він вибрав у дружини, я лише гірко посміхнулася. Знаючи цю стерво не треба було бути Нострадамусом, щоб передбачити подальшу долю їхнього шлюбу. Макс мріяв про сина? Не дочекається. Ця особа придбала в аптеці спіральку. Так що, як мінімум п’ять років дітей у нього не буде. Через рік після весілля, фірма Макса збанкрутувала. Його благовірна тут же втекла до іншого. І не стала приховувати, що вийшла за нього заміж лише через його гроші… Мене мучить бажання прийти до нього, сісти поруч, спробувати підбадьорити. Я все ще люблю його. Але більше принижуватися не буду…