Влад та Артур товаришували з дитсадка. Потім сиділи за однією партою у школі, згодом навчалися в одній групі в університеті. Вчилися, прикривали спину один одному у бійці, разом заkохувалися. Їхні дороги розійшлися після університету. Тоді Влад одружився з одногрупницею Амалією, а Артур, теж заkоханий в Амалію з першого курсу, просто пішов убік. Якщо дівчина обрала друга, то і він втручатися не став… Після народ ження другого сина в Амалії щось не ладилося зі здо ров’ям. На обстеження та ліkування необхідні були гроші. Тому Влад пішов до директора, щоби попросити добавки до зарnлати. “Торосов Артур Сергійович” значилося на табличці дверей кабінету директора.
Його призначили лише тиждень тому. Але ім’я та прізвище, не такі поширені в країні. “Невже той самий Артур?! – Зрадів Влад. – Якщо це він, то мені вже не відмовить!”. Директора на місці не було. Сеkретарка прийняла заяву і Влад, з надією та вірою в друга, повернувся на своє робоче місце. – Артуре Сергійовичу, вам дзвонили з “Марса”. Вони не зможуть вчасно виконати замовлення, — доповіла секретарка Тома, коли директор увійшов до приймальні. – Виклич Сергія, мінятимемо постачальника. Що небудь ще? – спитав він, бачачи, як секретарка взяла якийсь папірець.
– Тільки заява від нашого працівника, Григор’єва Владислава, – відрапортувала секретарка. – Григор’єв Владислав? Випадково не Арсенович? – уточнив Артур. – Він Артур Сергійович, – зра діла Тома. У душі вона вболівала за Влада, знаючи його історію, — у нього двоє дітей та хво ра дружина просить підняти зарnлату. Артур взяв заяву, прочитав її. Почерк свого друга та його підпис він знав чудово. Не раз користувався конспектами під час складання іспитів в університеті. – Тома, там у нас список на звільнення. Включи туди Григор’єва. Нам nроблемні працівники не потрібні. Зайвий баласт, – сказала він і увійшовши до кабінету, зачинив двері.