Коли мені був лише рік, батьки віддали мене на виховання бабусі з дідусем. Вони винаймали квартиру в місті, багато працювали. Коротше кажучи, їм не до мене. Дивно, але я ніколи не ображався на те, що мене виховував здебільшого дідусь. Він мене дуже любив. Так, іноді бив ременем, але це було з метою виховання. Всьому, що я вмію, навчив мене дід. Він міг робити абсолютно все, тому я дуже скоро набрався в нього досвіду. Якось, коли ми були в магазині разом із друзями, то побачили гарний чорний м’яч.
Мені він так сподобався, що просто не міг відірвати від нього погляд. Повернувшись додому, я попросив грошей у бабусі: боявся просити у дідуся, бо на той час м’яч коштував досить дорого. Але виявилося, що в кімнаті була відкрита кватирка. І дідусь усе чув. Тому він увійшов до кімнати, дав мені молоток і сказав, що якщо я вирівняю всі цвяхи, які були у нього в сараї, то він куnить мені цей м’яч. Я працював над цим завданням протягом двох годин і, якщо чесно, у мене зникло бажання мати цей м’яч.
Іноді мені доводилося nлакати, адже я часто промазував – і влучав молотком на свої пальці. Зрозумівши, що за один день я не впораюся, я покинув цю справу, а на ранок вирішив покликати своїх друзів, щоб вони мені доnомогли. Однак і ця думка незабаром зникла з моєї голови, оскільки я подумав, що дід вважатиме мене боягузом і ледарем. Я доробив одну роботу. Коли дід побачив результат, він дістав із кишені гроші і сказав: -Я б міг просто так куnити тобі м’яч, але ти не цінував би його, і він би в тебе швидkо лопнув. А тепер ти знаєш, наскільки тяжко людям дістаються гроші, тому й берегтимеш свій подарунок. З тих минуло вже 60 років. Але я досі пам’ятаю цінний урок, який мені дав мій улюблений дідусь.